Проводи

Старе російське прислів’я говорить: «Ми розуміємо, що ми мали, тільки тоді, коли це втрачаємо». Але під цими словами, перш за все, маються на увазі ті високі духовні цінності, які ми маємо і не завжди розуміємо, наскільки вони дорогі.

Наші близькі, особливо наші батьки і діти, які живуть глибоко в нашій душі, залишають в нашому серці важкі рани, коли ми втрачаємо їх. На жаль, смерть – це те, що супроводжує кожного з нас протягом усього життя. Ще зовсім юними, багато хто з нас відчуває перші рани від втрати улюблених бабусь та дідусів. Коли ми дорослішаємо і будуємо вже свої сім’ї, йдуть наші батьки … І від цього нікуди не дітися. Так влаштований світ, що все має свій початок і кінець.

Найголовніше, втрачаючи близьких, не втратити їх у своєму серці, адже тільки тоді, коли ми їх пам’ятаємо і шануємо, вони для нас живі, а душі їх безсмертні!

Традиція поминальних днів, наступних після Великодня (Пасхи), поширена в Україні повсюдно. У старих літописах, деяких сучасних місцевостях і церковному календарі для визначення цієї традиції вживається слово Радуниця (також і Радониця). Але серед жителів більш вживані назви Проводи, Червона гірка або Гробки.

В поминальні дні прийнято читати молитву за покійних, збиратися всією родиною і здійснювати поминальну трапезу, яка починається з молитви «Отче наш». Перед першою стравою кожен член сім’ї повинен скуштувати поминальну кутю, яку готують з пшениці або рису і заправляють медом, родзинками, мармеладом або варенням. При цьому зерна будь-то пшениці або рису є символом воскресіння, а мед або варення, що додаються в кутю, являють собою солодощі, які споживає душа на небесах. Важливим моментом поминальних днів є добрі слова про померлого, які вимовлені за поминальним столом. В цьому випадку родичі і близькі люди згадують всі хороші якості покійного та його добрі вчинки. Більшість православних не радять вдаватися до вживання алкоголю на поминках, хоча в нашій країні ця традиція не прижилася. Після закінчення поминальної трапези всім гостям роздають пиріжки і солодощі. Якщо поминальний обряд відбувається на кладовищі, тоді необхідно в обов’язковому порядку залишити на могилі покійного хліб, воду та інші страви, якими рідні та близькі поминали померлого родича.

Саме на Радоницю існує звичай святкування Великодня ( Пасхи ) на могилах покійних, куди приносять фарбовані яйця та інші пасхальні страви, де звершується поминальна трапеза, і частина приготованого віддається убогій братії на помин душі. Це реальне, живе, побутове спілкування з покійними відображає віру в те, що вони і після смерті не перестають бути членами Церкви Того Бога, Який «не є Богом мертвих, а живих».

Існує повір’я, що в великодні дні душі померлих тимчасово повертаються на Землю, щоб разом з живими порадіти світлому святу Воскресіння Христового, а потім їх душі проводжають до могил живі. Вважалося, що душі померлих перед поверненням в потойбічний світ чекають біля воріт кладовища подаяння від родичів, якщо про них ніхто не згадає, то вони поверталися назад, захопивши з собою лише землю. За народними уявленнями, померлі родичі на тому світі продовжують вести своє господарство і живуть звичайним життям, а тому «їм, як членам родини, теж повинна виділятися частина їжі».

Ще один ритуал – катання розписаних яєць на могилах. До речі, на кладовища носили особливі писанки – з зображеннями оленів і коней. Вважалося, саме ці тварини доправляють душі покійних на той світ.

Назва Радуниця вказує на радість від того, що воскрес Христос, і у всього людства з’явилася надія на порятунок душі. Мертвими істоти вважаються лише тим людям, що живуть на землі, у Бога ж всі – живі, – пояснив настоятель Свято-Троїцького храму української православної церкви, митрофорний протоієрей отець Сергій. Отець Сергій з сумом розповів про те, що чимало людей невірно розуміють традицію поминального дня, і для них відвідування могил померлих близьких перетворюється в пиятику на кладовищі!

Абсолютно точно не слід приносити спиртне – поминати треба добром, а від горілки тільки зло. Підходячи до могил, необхідно перехреститися і помолитися за цю душу. Якщо є можливість, – запросити священика відслужити за упокій душі померлого. Поминання їжею – данина традиції. В деяких селах ще зберігся звичай спільної трапези, і поруч із цвинтарем вкопані довгі столи. Головні позитивні моменти поминального дня – що збирається разом рідня, відбувається спільна молитва за прощення гріхів, а це очищує душі як покійних, так і живих. І традиція ця передається наступному поколінню.